з іншого боку

ВІДНОСИНИ СУСПІЛЬНІ - категорія соціальної філософії, яка виражає сукупність багатоманітних зв'язків, що виникають між суб'єктами соціальної взаємодії і характеризують суспільство або спільноту як цілісність. Суб'єкти соціальної взаємодії водночас постають як носії даних В.с. Поняття "В.с." послідовно розроблялось у філософії марксизму і пов'язане з проблематикою соціального опредметнення-розпредметнення, соціального відчуження, соціального фетишизму, соціального виробництва, базису і надбудови, соціальних класів, соціальних антагонізмів тощо. Водночас очевидною є кореляція цього поняття з іншими базовими соціально-філософськими поняттями, які вводились у філософський обіг у межах, нерідко альтернативних стосовно марксизму, соціальних теорій: соціальні норми (Дюркгейм), соціальні форми та соціальна дистанція (Зиммель), соціальна дія (Вебер), соціальна стратифікація і соціальна динаміка (Сорокін), соціальна взаємодія та соціальна роль (Дж.Г.Мід), соціальні системи (Парсонс), соціальний обмін (Хоманс), соціальна установка (Томас, Знанецький), світ інтерсуб'єктивності (Гуссерль). Ці поняття можуть розглядатися, з одного боку, як базові для створення відносно самостійних соціальних теорій, а з іншого - як конкретизація і розвиток теорії В.с. в цілому. Суб'єктами соціальної дії, які є водночас носіями В.с., виступають насамперед люди з їх творчим потенціалом. Носіями В.с. можуть бути також соціальні групи, суспільство в цілому. У В.с. поєднуються аспекти безпосередньої і опосередкованої взаємодії. З одного боку, будь-які В.с. реалізуються в ситуації "обличчям-до-обличчя" (Мід), тобто особистісних взаємин Ц. е стосується не лише елементарних аспектів взаємодії - початкової соціалізації дитини або елементарної соціальної дії, а й найскладніших соціальних проблем, які включають невизначено велику кількість опосередкувань. З іншого боку, реалізація В. с. здійснюється через опосередкування (опредмечувавня-розпредмечування). В. с. можна також розглядати і як процес (подібно до понять "соціальна динаміка", "соціальна взаємодія", "соціальний обмін", "соціальний конфлікт" тощо), і як результат цього процесу (поняття "соціальні норми", "соціальні форми", "соціальна стратифікація", "соціальні ролі", "соціальні системи" тощо). В.с. як процес дозволяють розглядати суспільну діяльність як творчу, відбивають принципову можливість зміни й удосконалення будь-яких уже сформованих соціальних форм, інститутів і систем. В. с. як результат розглядаються переважно у вигляді заданих умов суспільної діяльності, як вираз тих сформованих закономірностей, які впливають на людину у процесі соціалізації.

1. n

1) заперечення

2) кімната, що виходить на вулицю (в двокімнатному будинку)

2. adv

1) зовні, назовні

2) тільки, лише

3):

but just — тільки що

3. pron

хто б не, що б не

4. prep

крім, за винятком

5. conj

1) але, а, однак, проте

2) крім, за винятком

3) якби не, коли б не; як не; щоб не

* * *

1) вводить слова е речення, які суперечать або обмежують одне одного але, a, проте, однак; на початку речення часто вказує на перехід до нової теми

2) указує на виключення або обмеження крім, за винятком

3) (часто but that; після заперечення) щоб не; без того, щоб не; що

4) ( but that) якби не

5)

шотл. кімната у двокімнатному будинку, що виходить на вулицю,

шотл. зовнішній

шотл. зовні; назовні

1. adv

на, до, далі, уперед

1) місцеперебування, рух, напрям — далі, уперед

2) дія, робота

3) надівання, натягування

4) збільшення — на

2. prep — на, по, в, біля, коло, після, під час, у, з приводу, про, за, при, з, від, під, над, до

1) місцеперебування — на

2) рух по поверхні — по

3) спрямованість руху — по, на, у, в

4) розташування поблизу або на межі — на, біля, коло

5) частина світу — на

6) час — у, в, на

7) послідовність подій — після

8) одночасність подій — під час

9) наявність з собою — у

10) предмет розмов — з приводу, про

11) умова, причина, підстава — з, за, при, у, в, на, під

12) джерело — з, за, від

13) спосіб дії, руху — по

14) інструмент дії, знаряддя — на

15) сфера діяльності, місце роботи — на, в

16) перебування в стані — на, у, в, під

17) зайнятість чимсь — на, у, з

18) характер відносин — у, на

19) засоби існування — на

20) об'єкт дії, ставлення — над, до

21) надія, розрахунок — на, від

22) приблизність, неточність

23) у словосполученнях

* * *

1) ближній, внутрішній

2) cпopт. частина поля, на якій стоїть гравець з битою ( крикет)

3) ефективний; діючий; який має силу

4) обізнаний, знаючий; підходящий; пристойний

5) цілком можливий, досяжний; легкий

1) указує назнаходження на поверхні чого-нпбудь; рух на поверхню чого-небудь

2) указує напродовження дії

3) указує на наявність або настання дії або процесу

4) указує на увімкненість або роботу механізму, приладу, системи- часто передається дієслівними префіксами в-, за-; the light is on світло горить

5) указує нанадягання одягу або наявність її на кому-небудь, на натягування чохла в, на; передається дієслівними префіксами; нанесення чого-небудь на поверхню предмета в, на; передається дієслівними префіксами

6) указує на напрямок на, до

7) кoм. указує на збільшення вище

1) у просторовому значенні вказує назнаходження на чому-небудь або на поверхні чого-небудь на; рух по поверхні по; спрямованість або місце прикладення дії на, в, у, по; місцезнаходження або положення біля або на межі чого-небудь на; в, біля; знаходження на такій-то річці (у географічних назвах) на

2) у часовому значенні вказує наякий-небудь день, момент часу в, у, на; дату- передається poд. відмінком

3) указує на наявність чого-небудь (при собі, з собою) у

4) указує на предмет переговорів, суперечки, тему книги, лекції про, відносно, з ( приводу), на

5) указує наумову на, за, при, в, під

6) указує наспосіб дії- передається прислівником (із субстантивованим прикметником)

7) указує наінструмент, знаряддя на; передається орудним відмінком

8) указує насферу діяльності, роботу в якій-небудь установі, у комісії на, в, у; перебування у складі, числі в, у

9) указує назасоби існування на; передається орудним відмінком; предмети харчування на; передається орудним відмінком

10) указує на предмет витрат на

11) указує наоб'єкт дії до, на, над, для; передається дaв.; poд. відмінками

12) уживається післядієслів зі значенням покладатися, ґрунтуватися, впливати на, від; пpикм., дієприкм. мин. часу (у предикативі), указуючи на направленість інтересів на що-небудь, схильність до чого-небудь, рішучість- часто передається орудним відмінком

13) указує на кількаразове повторення за

14) указує на приблизність, неточність майже, біля, близько

15) icт. указує на перехід у який-небудь стан

16) у сполученнях

ДУША (лат. anima—душа) - поняття, що виражає індивідуальну своєрідність внутрішнього світу людини, здатність до переживання, співпереживання або відчуження. У більшості філософських та релігійних систем Д. протиставляється як тілу, так і духу. Якщо дух розглядається як джерело креативних та раціонально-пізнавальних можливостей людини, рух до трансцендентного, то Д. - джерело морально-комунікативних можливостей, спрямованість до іманентного, ближнього. У багатьох філософських культурах Д. виражається символом "Серце"; особливо яскраво ця тенденція виражена в укр. традиції філософії серця. Перші уявлення про Д. формуються у межах анімістичного світогляду, осердям якого є ідея про одушевленість усіх явищ світу. На цій основі розвивається вчення про метемпсихоз, згідно з яким, Д. після смерті може переселятися в нові тіла, причому як в людські, так і в тіла інших живих істот. В найбільш розгорнутій формі ідея метемпсихозу властива культурі індуїзму, проте має своїх прибічників і в Античності (Піфагор, Платон, Вергілій, неоплатоніки). Рання антична натурфілософія виходить з ідеї тотальної одушевленості Космосу, ототожнюючи живе та суще (гілозоїзм). Для Аристотеля Д. - активне начало живої істоти, її внутрішня оформленість. У християнській культурі Середньовіччя та Відродження Д. - опосередкування між тілом та духом. З іншого боку, Д. надається надзвичайно важливе значення у спасінні людини. Спокушаючи людину, диявол завжди пропонує обміняти на земні блага саме Д. У філософії Нового Часу екзистенційна тріада "тіло - Д. - дух" замінюється гносеологічною парою "матеріальне - ідеальне". Різниця духу та Д. розчиняється в ідеальному як не-матеріальному. В нім. класичній філософії, яка поставила на перший план проблему суб'єкта пізнання, можна побачити обидві ці тенденції. Гегель, міркуючи про безсмертя людини як безсмертя Д., використовує поняття і Д., і духа З. іншого боку, в "Науці логіки" зустрічаємо досить чітке розділення Д. та духа в традиціях християнської антропології; Д. трактується як щось середнє між тілесністю та духом. Така суперечлива позиція пов'язана з тим, що Гегель ототожнює Д. з суб'єктивним духом - рівнем розвитку духа, який замкнений у межах індивідуальності. Бердяєв розділяє поняття "Д." та "дух", показуючи укоріненість Д. в емпіричному світі і зазначаючи, що реальність Д. є реальністю природного порядку. Екзистенціалізм практично відмовляється від використання поняття "Д.", замінюючи його на поняття "екзистенція". Причина цього полягає, напевно, у загносеологізованості категорій і Д., і духа попередніми філософськими традиціями. У психологічному знанні XX ст. виникає тенденція заміни поняття "Д." поняттям "психіка". Водночас в гуманістично та персоналістично орієнтованій психології поняття "Д." зберігається. Більше того, робиться спроба прояснити унікальний сенс Д. В цьому плані показовими є роботи Фромма. Примат "Серця" в класичній укр. філософській традиції, її кордоцентризм означає освоєння передусім душевного виміру людського буття. У сучасній укр. філософії поняття "Д." знаходить свій розвиток у понятті "душевність", яке трактується як здатність до комунікативної відкритості, толерантності, конкретно вираженої любові та співчуття.

1) (з кимсь, із чимсь) with; and

2) ( звідкись) from; ( зсередини) out of

3) ( з певного часу) from; ( про минуле) since; ( про майбутнє) beginning with; ( про тривалість) in; ( про дні) on; ( про години) at

4) ( при позначенні матеріалу) of; in; out of

5) ( з певної причини) for, out of, of, from, in, with, through

6) ( на підставі) by, with; ( згідно з) according to

7) (при позначенні сфери діяльності, галузі науки тощо) on, in, at

8) ( з допомогою чогось) with

9) ( при позначенні способу виконання дії) by, on

10) ( одночасно) with

11) ( після) after

12) (при позначенні особи, предмета, які є зразком для відтворення) from

13) (щодо, що стосується) as regards; with

14)

1) знову; ще раз

2) з другого боку

3) крім того, до того ж

4) удвічі

5) заст. у відповідь

* * *

1) знову; ще раз

2) як вступне слово з іншого боку; до того ж, крім того

3) удвічі (про число, обсяг, відстань)

4) рідко у відповідь

5) у сполученнях

1) навпаки

2) з другого боку; в іншому напрямі; у протилежному напрямі

* * *

1) навпаки

2) з іншого боку, в іншому напрямку

1. n

1) рука (кисть)

2) лапа, передня нога (тварини)

3) бік, сторона; позиція

4) контроль; влада; тверда рука

5) згода; обіцянка; б) згода на шлюб

7) допомога

8) участь; частка; роль

9) робітник

10) pl робочі руки, робоча сила

11) pl мор. команда, екіпаж (судна)

12) виконавець; автор

13) pl група, компанія

14) майстер своєї справи; умілець; митець

15) уміння, майстерність, вправність

16) почерк

17) підпис

18) театр., розм. оплески

19) джерело (інформації)

20) стрілка (годинника тощо)

21) крило (семафора)

22) пучок, жмут, в'язка

23) долоня (як міра довжини)

24) окіст, окорок

25) повід, вуздечка

2. adj

1) ручний

2) зроблений ручним способом

3) переносний

4) наручний (годинник тощо)

3. v

1) передавати, вручати

2) доторкатися, торкати

3) провести за руку (into, out of, to); допомогти (зайти, пройти)

4) згортати (вітрила)

* * *

1) рука, кисть руки

2) лапа, передня нога ( мавпи); лапа (сокола, папуги); клішня ( рака)

3) покажчик ( який зображує руку з витягнутим вказівним пальцем)

4) сторона, напрямок, положення

5) джерело ( інформації)

6) стрілка (годинника, барометра)

7) крило ( семафора)

8) кoм. пучок, в'язка; окіст

9) повід, вуздечка

10) долоня, хенд (міра довжини, яка дорівнює чотирьом дюймам)

11) фактура ( тканини)

12) робітник, працівник

13) матрос; pl; мop. команда, екіпаж

14) pl група, компанія

15) автор; виконавець

16) майстер своєї справи; умілець

17) уміння, майстерність; манера виконання

18) почерк; підпис

19) допомога

20) роль, участь

21) миcт. розм. оплески

22) контроль; влада, тверда рука

23) згода, обіцянка; згода або пропозиція одружитися

24) кapт. карти, які знаходяться на руках в одного гравця; гравець, рука; партія; кін

1) ручний; зроблений вручну, ручним способом; переносний; наручний, для носіння на руці

2) пpиcл. вручну

1) передавати; вручати

2) доторкатися, торкатися

3) (into, out of, to) провести за руку; допомогти (увійти, пройти)

4) (звич. hand it to smb) віддавати належне; визнати себе переможеним, поступитися

5) мop. прибрати ( вітрила)

1. n

1) стіна, стінка

2) бік, сторона

3) поверхня

4) борт (корабля)

5) схил

6) берег

7) поле, край (сторінки)

8) заст. сторінка

9) частина, половина

10) область, район

11) край

12) грудинка

13) місце, пункт

14) аспект; риса; бік

15) ставлення, позиція

16) група, партія, сторона

17) лінія (спорідненості)

18) відділення (навчального закладу)

19) група студентів під наглядом певного викладача

20) пиха; зазнайство

2. adj

1) довгий

2) пихатий

3. v

1) ставати на чийсь бік; об'єднуватися, блокуватися, групуватися (з кимсь — with)

2) іти (стояти) поруч; бути пліч-о-пліч (з кимсь)

3) перен. бути рівним

4) розм. наводити порядок, прибирати

5) рухатися, звертати убік

6) відкласти (відсунути) убік

7) розрубати (розрізати) тушу навпіл

* * *

1) стінка, стіна; мaт. сторона ( фігури)

2) поверхня, сторона, одна з поверхонь ( чого-небудь)

3) борт (корабля, човна)

4) схил

5) берег

6) поле, край ( сторінки)

7) гeoл. сторона, крило ( скиду)

8) гipн. груди ( вибою); стінка ( виробки)

9) частина, половина; сторона

10) частина, область, район

11) край, бік

12) бік ( тулуба); місце поруч

13) місце, пункт

14) аспект, сторона; риса; сторона ( у суперечці)

15) група, сторона; партія; cпopт. сторона; команда

16) відділення ( навчального закладу); група студентів, які знаходяться під опікою якого-небудь викладача ( у Кембриджському університеті)

17) схильність, ухил ( в ту чи іншу сторону)

18) театр. переписана роль ( для одного актора)

1) бічний

2) побічний, неголовний

3) замовлений на гарнір

1) ( with) ставати на ( чий-небудь) бік; об`єднуватися, групуватися, блокуватися ( з ким-небудь)

2) cл. давати лад, наводити порядок, прибирати

3) відкласти, відсунути убік

I n

1. влада, тверда рука, контроль

2. сторона, положення

3. підпис

4. часторі працівник, робітник

4. джерело (даних, інформації тощо)

- matter in hand порядок денний

- to be on hand бути на місці

- to give smbd. a free hand надати комусь свободу дій

- to give smbd. a helping hand надати комусь допомогу

- to have the upper hand of smbd. отримати перемогу над кимсь

- to lend smbd. a helping hand надати комусь допомогу

- to pass smth. from hand to hand передати щось з рук в руки

- to reject smth. out of hand відхилити щось без обговорення

- to rule with a firm hand керувати твердою рукою

- to send a letter by hand вислати листа з кур'єром

- to shake hands потиснути комусь руку

- to stick to the matter in hand не відхилятися від суті справи

- to take matters into one's own hands взяти справу у свої руки

- to vote by show of hands голосувати підніманням рук

- to write smbd. by hand написати комусь від руки

- from hand to hand з рук в руки

- on the one hand... on the other hand з одного боку... з іншого боку

- under hand таємно, скрито

- under the hand of smbd. за чиїмсь підписом

- under hand and seal юр. за підписом і печаткою

- hands wanted потрібні робітники/ робоча сила

- news heard at second hand новини з третіх рук

II v передавати, вручати

- to hand a message передати/ вручити послання

- to hand a note передати/ вручити ноту

- to hand in вручати, подавати

- to hand in an application подати заяву

- to hand over передавати

- to hand over one's authority передати повноваження

Барт, Ролан (1915, Шербур - 1980) - франц. літературознавець. Один із засновників Центру з вивчення масових комунікацій (1960), керівник кафедри літературної семіології у Колеж де Франс (від 1977 р.). Семіологічний проект Б. (50-ті рр. XX ст.) полягав у тлумаченні історії літературної політики буржуазії, виходячи з історичної підоснови ставлення літературних виробників до засобів праці та її продуктів (напр., до мови). У 60 - 70-ті рр. XX ст. Б. дедалі більше зосереджується на науковій семіотиці, відмовляється від марксистського радикалізму й безпосередньо виходить на проблематику тексту та письма як аналогів соціальної революції (під письмом тут розуміється реальність, нередукована до інтенцій автора тексту). Позиції Б. властива двоїстість, що пронизує більшість його творів: з одного боку, революція в письмі тлумачиться як щось "цілковите", в собі завершене, що не потребує нічого зовнішнього; з іншого боку, визнається, хоча і дедалі рідше, що розмежування в мові тісно пов'язане із соціальним розмежуванням і що без "дійсної універсальності" створення абсолютно революційної літературної мови є фікцією. Погляди Б. вплинули на філософів та мислителів, близьких до структуралізму.

[br]

Осн. тв.: "Ампір знаків" (1970); "Сад, Фур'є, Лойола" (1971) та ін.

Вайтгед, Алфред Норт (1861, Ремсгейт - 1947) - англ. філософ, логік, математик, засновник логіцистичної школи у філософії математики. Навчався у Кембриджі (Триніті Коледж). Член Королівського наукового тов-ва (від 1903 р.), куди був запрошений завдяки розробкам у галузі загальної алгебри. Результатом десятилітньої співпраці В. з його студентом Расселом було фундаментальне дослідження основ математики й математичної логіки. У 1924 - 1947 рр. В. - проф. філософії Гарвардського ун-ту (США), займається переважно філософською метафізикою. Виокремлюють три періоди у творчості В.: перший період присвячений проблемам логіки й математики, другий - проблемам філософи науки, третій - онтологічному обґрунтуванню філософії науки на засадах розробленої ним філософської метафізики. Спираючись на синтез пізнавальних принципів різноманітних наук, В. створив власну організмічну теорію, або "філософію організму". Згідно з нею, суб'єкт і об'єкт нерозривно пов'язані одне з одним і з Всесвітом в органічній єдності. З одного боку, цей органіцизм заперечує "просту локалізацію" окремих наук, яка ґрунтується на переконанні про "незалежну індивідуальність кожного шматка матерії". Найбільш очевидно ця локалізація здійснювалась класичною фізикою з її механіцизмом та застосуванням абстракцій абсолютного простору і часу. З іншого боку, метафізичному атомізмові В. протиставляє концепцію "актуальних сутностей", невіддільну від доктрини внутрішніх відношень З. гідно з останньою, члени відношення і самі відношення в конкретному факті завжди взаємно пов'язані. У "філософії організму" В. певною мірою наявний синтез платонівсько-аристотелівської традиції (універсалізм "вічних об'єктів") та класичного англ. емпіризму ("досвід" і "відчуття" як атрибути суб'єктивності). "Філософія організму" спирається на ряд засадничих принципів. "Онтологічний принцип" виражає нередукованість факту до поняття дійсності - до того, що завжди має характер об'єкта, або мислимого буття. "Принцип процесу" вказує на те, що реальність є становленням. "Принцип відносності" - на те, що будьяка об'єктивність є можливістю для становлення, перетворення можливості у дійсність. "Реформований суб'єктивістський принцип" розкриває природу становлення як суб'єктивної єдності, яка вбирає у себе об'єктивну даність. Цей акт асимілізації об'єктивних даних і "стягування" їх у суб'єктивну єдність "досвіду" позначається спеціальним терміном - "охоплення", синонімом якого часто виступає "відчуття". Останнє може бути двох типів - "фізичне", якщо його об'єктом є стійкий елемент дійсності, або "концептуальне", якщо воно спрямоване на "вічні об'єкти". "Вічні об'єкти", подібно до "категорій існування", згідно з В., є формами визначеності досвіду. Вони поєднують як потенційність просторової протяжності, так і довічну природу Бога. У Всесвіті існує невпинне прагнення до інтенсифікації відчуттів і творчого самоздійснення, і Бог є його найвищим джерелом. Процес суб'єктивного становлення безперервний і нескінченний: кожна актуальна подія є не лише переходом від можливості до дійсності, а й переходом від дійсності до можливості. Тривалість процесу становлення забезпечується спадкоємністю "вічних об'єктів", які переходять від однієї суб'єктивної єдності до іншої та створюють структурну визначеність, необхідну для науки.

[br]

Осн. тв.: "Principia mathematica", у співавт. У 3 т. (1910); "Поняттяприроди" (1920); "Наука і сучасний світ" (1926); "Процес і реальність. Нариси з космології" (1929); "Пригоди ідей" (1933) та ін.

Вінкельман, Йоган Йоахім (1717 - 1768) - нім. просвітник, представник нім. класичної естетики, історик античного мистецтва. За освітою богослов. Світогляд В. формувався під впливом праць англ. і франц. просвітників (Шефстсбері, Монтеск'є, Вольтера та ін.). Прийнявши католицьку віру, в 1755 р. переїжджає до Рима; від 1763 р. - головний антикварій й "президент старожитностей" Витикану. Виступав, з одного боку, проти раціоналізму Вольфа та його школи, вважаючи, що осягнення прекрасного перевищує можливості наших пізнавальних здатностей; з іншого боку, з позицій просвітницької філософії критикував манірне аристократичне мистецтво XVIII ст., протиставляючи йому ідеалізоване античне мистецтво як зразок для всіх країн і народів. Ідеалом для В. слугувала давньогрецька скульптура епохи класики, "її благородна простота і спокійна велич". Через те що давньогрецьке мистецтво ідеальне й піднесене, воно здійснює катарсисний вплив на людину, сприяє пом'якшенню або й подоланню її особистих негараздів, страждань і буденної метушні. До основних чинників унікальності й небаченого розквіту цього мистецтва, як одного з найвищих досягнень загальнолюдської культури, В. зараховує природні умови Давньої Греції, суспільний лад і свободу, "котра панувала в управлінні й державному устрої країни" З. а висловом Гете, В. був Колумбом, який відкрив для німців Давню Грецію. Його праці започаткували європейську наукову археологію й історію мистецтва, створили філософсько-естетичне піґрунтя для застосування порівняльного методу в царині дослідження формування, розквіту й занепаду мистецтва.

[br]

Осн. тв.: "Думки з приводу наслідування грецьким творам в живописі й скульптурі" (1755); "Історія мистецтва давнини" (1764).

ГРА - форма вільного самовиявлення людини, котра передбачає реальну відкритість світові можливого й розгортається - як імпровізація, змагання або як вистава, репрезентація певних ситуацій, смислів, стану речей. Низка впливових напрямів сучасної думки розглядає Г. як самостійну галузь вивчення В. одночас широко використовуються ігрові методи навчання (мовам тощо) та ігрові моделі дослідження соціальної та культурної динаміки. Класичний шіллерівський ідеал мистецтва як безкорисливої Г. знаходить нових прихильників. У духовному протиборстві з ідеологією тоталітаризму Гейзинга створює універсальну концепцію культури як вільної і "чесної" Г. У цей же період Гессе пише філософську утопію "Гра в бісер", а Т. Манн у центр своєї естетичної програми ставить Г. і "принцип іронії". За Гайдеггером Г. - це "мова трансценденції", можливість, що відкриває себе волі людського вчинку. Гадамер поширює категорію Г. на процес розуміння тексту, образу, символічної дії. Фінк полемізує з Гадамером й розвиває вчення про Г. в ракурсі філософської антропології. Буттєвий устрій Г. розглянуто Фінком як основний спосіб людського спілкування з можливим. Англомовні філософи відрізняють імпровізовану, ненавмисну Г. (play) від Г., організованої на основі обмеженої кількості правил (game). Найскладнішою є Г. першого типу, позаяк "ненавмисність" (довільність) виключає будь-яку локалізацію (сценою, стадіоном чи колом рулетки). Беручи участь у такого типу Г., людина спрямовується на подолання власної обмеженості й скутості, на динамічне виявлення повноти екзистенції. Тут немає конкретного, замкненого в собі суперника, і тому незастосовна суб'єкт-об'єктна матриця. Сторони взаємодії немовби "занурюються" всередину самої людини, внаслідок чого вона виходить поза межі емпіричної особистісної тотожності і починає відчувати неосяжність духовної амплітуди існування. У ній пробуджується й подає голос "людина можлива" - та буттєва "іпостась", котра аж ніяк не може бути відділена від людини й передана дублерові на зразок маски. "Людина можлива" (задана) не є "роллю", в яку можна уввійти, доклавши певних зусиль. Цей феномен не накладається на індивіда іззовні, як личина, а висвітлює в ній потаємний, прихований до часу шар буття, знаменує його відкритість. У "людині можливій" парадоксально суміщуються, з одного боку, гранична відкритість, жертовна незахищеність і невбезпеченість будьякими конвенційними умовами, а з іншого боку - здатність вивільнення з-під гніту узвичаєних форм зневолення: ідеологічного, економічного, соціального. Протилежністю Г. є не "серйозність", а насильство. Неможливо грати за наказом. Проблема різновидів Г. полягає в більшому або меншому рівні профанації ігрового виміру, автентично присутнього у святі. Співвідношення спортивної Г., театру й культу поглиблено розглядає Гвардіні. Різноманітність ігрових моделей розкривають герменевтика культури Аверинцева, онтологічна естетика Гартмана, теорія соціальних ролей Морено, концепція "мовних ігор" Вітгенштайна.

ІНДИВІДУАЛІЗМ - моральний принцип, що ґрунтується на визначенні пріоритетності автономії і прав особистості. З одного боку, І. є результатом реального розвитку особи і суспільства - від усвідомлення людиною різниці між собою і спільнотою в епоху розкладу первісного суспільства до осягнення нею своїх особистих прав і обов'язків, своєї унікальності та можливостей вибору власної долі - в сучасну епоху. З іншого боку, І. - це течія суспільної думки, в якій відобразився процес осмислення принципу І. на різних його етапах і рівнях, починаючи з давньогрецьк. філософії до сучасних концепцій, які обґрунтовують цінність окремої особистості Р. озквіт І. як течії суспільної думки і як реального феномена людського розвитку пов'язаний з утвердженням капіталістичних відносин і свободи приватного підприємництва, котре вимагало від людини індивідуальної автономії й ініціативи. Тлумачення І. в радянські часи зазнало деформацій, пов'язаних з колективістською сутністю панівної ідеології З. окрема, визнавалося значення ранньої форми І. із притаманним йому позитивним ставленням до свободи совісті, думок, почуттів, свободи людських об'єднань. Разом з тим зрілий I. (XVIII - пер. пол.ХІХ ст.) і його "кризовий" етап (кін. XIX - XX ст.) трактувалися як вияв класових інтересів буржуазії, джерело волюнтаризму та анархії. Ці ідеологічні спрощення стояли на заваді філософському обґрунтуванню індивідуальних інтересів людини, її самоцінності, моральної гідності і відповідальності.

Токвіль, Алексис (1805, Верней - 1859) - франц. історик, соціальний філософ, політичний діяч. Закінчив ф-т права у Парижі (1830). У 1831 р. разом із Бомоном розпочав свою славенту подорож до США з метою вивчення реформ в управлінні в'язницями. Невдовзі зацікавленість Т. як правника у пенітенціарній справі переросла у глибокий інтерес до суспільно-політичних процесів, становлення амер. демократії. Результатом реалізації цього інтересу стало фундаментальне дослідження "Демократія в Америці", що зажило слави у наступні десятиліття і століття класичного здобутку у галузі вивчення проблеми демократії. Філософські погляди Т. концентруються навколо ідеї свободи, адже справжня і єдина чеснота, за Т., - це та, що заснована на свободі. Але любов до свободи, наголошував він, не вичерпується ненавистю до рабства чи тягою до матеріального добробуту. Крім того, вона не пов'язана з прагненням до привілейованого соціального статусу С. вобода - самодостатня, є сама по собі благом, за яке слід боротися неухильно, незважаючи на будь-які перешкоди й небезпеки. За Т., створений для рабства той, хто шукає в свободі щось, окрім неї самої. Із сім'ї переконаних роялістів, аристократ за походженням і вихованням, Т., з одного боку, відкидав елітаризм і був переконаний в історичній приреченості класичних форм монархічного та аристократичного ладу, традиційних форм індивідуалізму. З іншого боку, дійшовши висновку, що час привілеїв аристократії пройшов і настає епоха суспільств, атрибутивною рисою яких є соціальна рівність, Т. свідомо виступив ідеологом демократи'. Водночас він бачив небезпеку встановлення демократи й соціальної рівності ціною знеособлення людини, перетворення її на елемент "більшості". Крім того, Т. застерігав проти створення за демократичного ладу умов, коли встановлюється всевладдя "більшості" та поширюється свавілля державних службовців. Противагою цим тенденціям слугують характерні для демократії свобода слова й преси, формування різноманітних асоціацій та політичних об'єднань. Пошук шляхів і засобів оптимізації співвідношення свободи і рівності (чи нерівності), держави і суспільства загалом, політичної системи та окремої людини становить лейтмотив всіх політичних роздумів Т.

[br]

Осн. тв.: "Демократія в Америці" (1835).